РОЗДІЛ 4. ^ ОСОБЛИВІ (ДИФЕРЕНЦІЙОВАНІ - Передмова

РОЗДІЛ 4.

^ ОСОБЛИВІ (ДИФЕРЕНЦІЙОВАНІ

ФОРМИ ПРОВАДЖЕННЯ

ЛЕКЦІЯ 22

ОСОБЛИВОСТІ ПРОВАДЖЕННЯ

В СПРАВАХ ПРО ЗЛОЧИНИ

НЕПОВНОЛІТНІХ

1. Загальні особливості провадження в справах про злочини неповнолітніх.

2. Особливості лосудового провадження в справах про злочини неповнолітніх.

3. Особливості судового розгляду в справах про злочини неповнолітніх.

^ 1. ЗАГАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРОВАДЖЕННЯ В СПРАВАХ ПРО ЗЛОЧИНИ НЕПОВНОЛІТНІХ

Наявність особливого провадження у справах про злочини не­повнолітніх зумовлено необхідністю досягнення таких цілей-

1) кримінологічної, що полягає у запобіганні злочинам неповно­літніх, бо злочинність як соціальне (а точніше - антисоціальне) явище "рекрутує" (В. В. Вандишев) із неповнолітніх нових зло­чинців;

2) правових:

- встановлення істини у кримінальних справах для правильного а, отже, І справедливого їх вирішення;

- забезпечення належної правової захищеності неповнолітнього обвинуваченого.

Складнощі у досягненні цих цілей зумовлено віковими со-шально-психолопчними рисами неповнолітніх. Найбільшою мірою в ході застосування кримінальн о -процесуальних норм має бути вра­ховано такі характеристики:

1) незрілість мислення;

2) брак достатнього соціального досвіду:

3) нестабільність психіки;

352

4) підвищену емоційність;

5) підвищену навіюваність і самонавіюваність;

6) схильність до фантазій.

Перераховані характеристики неповнолітніх впливають на те, що урочистість судового процесу в їхніх очах слугує возвеличенню злочину і породжує прагнення до "слави" серед однолітків. Окрім того, під час процесу з участю неповнолітніх їм стають відомими такі сторони злочинної діяльності, від яких цих осіб слід оберігати, аби не перетворити кримінальне провадження на кримінальну " школу". Зазначені обставини зумовлюють особливий порядок про­вадження у кримінальних справах неповнолітніх.

Загальні особливості кримінального процесу визначено поло­женнями ч. 4 ст. (4 Міжнародного акта про громадянські і політичні права, згідно з якою "стосовно неповнолітніх процес повинен бути таким, щоб враховувались їх вік і бажаність сприяння їх перевихо­ванню".

На підставі вікових соціально-психологічних характеристик не­повнолітніх Генеральна Асамблея ООН розробила "Мінімальні стандартні правила Організації Об'єднаних Націй, що стосуються відправлення правосуддя щодо неповнолітніх", більше відомі як "Пекінські правила" (І985 p.). Ці Правила передбачають:

— створення спеціалізованих судів у справах неповнолітніх';

— наявність в осіб, які здійснюють кримінальний процес у справах неповнолітніх, відповідної кваліфікації;

— побудову судового розгляду таким чином, щоб він забезпечував інтереси неповнолітніх;

— забезпечення конфіденційності, шоб уникнути завдання шкоди неповнолітнім і через непотрібну гласність або шкоду їх репутації тощо.

В Україні такі суди не створено. До цього часу щодо ювенальної юстиції точаться лише дискусії. Реальних же кроків ло її законодавчого врегулювання не здійснено. Щоправда, статтею б Закону України "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх" від 24 січня 1995 р. передбачено, що справи неповнолітніх, які вчинили злочини, розгляда­ються в судах спеціально уповноваженими для цього суддями (складом суддів). Однак судова практика свідчить, що не завжди є можливість забезпечити в конкретному суді необхідну кількість суддів, які можуть залучатися до розгляду справ про злочини неповнолітніх. Усунути ііей недолік, ш° негативно впливає на якість розгляду справ про злочини неповнолітніх, можна шляхом створення спеціалізованих судів щодо неповнолітніх. До створення таких судів головам місцевих та апеляційних судів рекомендовано видати накази, згідно з якими судді, які мають досвід роботи не менше 3 років, спеціалізувались би на роз­гляді кримінальних справ зазначеної категорії (див.: Розділ 17 Узагальнення судової палати у кримінальних справах Верховного суду України від 29 серпня іООЗ р. "Судова практика у справах про злочини неповнолітніх і віигнсннн їх у злочинну діяльність").

353

Загальні особливості провадження у кримінальних справах не­повнолітніх можна розподілити на кілька блоків.

І. Особливості, що стосуються предмета доказування в справах про злочини неповнолітніх. Закон передбачає, що при провадженні до-судового слідства і розгляді таких справ у суді крім обставин, що підлягають доказуванню в кожній кримінальній справі {ст. 64 КПК), необхідно також з'ясувати обставина, зазначені в ч, I cm. 433 КПК, а саме:

1. Точний вік неповнолітнього (число, місяць, рік народження). Це необхідно для правильного вирішення питання про те, чи може він нести кримінальну відповідальність, як краще організувати роботу з його виховання.

Встановлюючи вік неповнолітнього, слід враховувати, що особа вважається такою, що досягла віку кримінальної відповідальності, не в день народження, а по закінченні доби, на яку припав цей день, тобто з нуля годин наступної доби.

Точний вік неповнолітнього має бути підтверджено:

— свідоцтвом про народження;

— паспортом.

До матеріалів справи додають копію документа, що підтверджує вік неповнолітнього.

Якшо документів, які підтверджують вік, немає або є підозра, Ідо вони підроблені, відповідно до п. 5 ст. 76 КПК для встановлення віку неповнолітнього підозрюваного або обвинуваченого обов'яз­ково призначають судово-медичну експертизу. При визначенні иіку неповнолітнього за допомогою експертизи слід зважати на два моменти:

• експерти визначають тільки рік народження. Днем народження неповнолітнього вважається останній день року, вказаного експер­тами;

• якщо у висновку експертизи вік визначено мінімальним і мак­симальним числом, то слід виходити із пропонованого експертами мінімального віку особи.

2. Стан здоров 'я і загального розвитку неповнолітнього. За на­явності даних про розумову відсталість неповнолітнього, не пов'язану з душевним захворюванням, слід також з'ясувати, чи міг він повністю усвідомлювати значення своїх дій і в якій мірі міг керувати ними. В необхідних випадках для встановлення стану загального розвитку неповнолітнього, рівня його розумової від­сталості та того, чи міг він повністю усвідомлювати значення своїх дій І в якій мірі керувати ними, необхідно проводити експертизу з участю фахівців у галузі дитячої та юнацької психології (педагога, психолога), або ці питання поставити на вирішення експерта-психіатра (ч. З ст. 433 КПК).

354


3. Характеристика особи неповнолітнього. Для цього необхідно зібрати дані про:

— те, де він вчився або працював;

— як ставився до навчання, праці;

— якою була поведінка в навчальному закладі, за місцем роботи.

4. Умови життя й виховання неповнолітнього. Оскільки більшу частину часу неповнолітній живе і виховується вдома та в закладах освіти, під час провадження у справі слід з'ясувати:

по-перше:

— в яких матеріальних, побутових умовах живе і виховується неповнолітній;

— як ставляться до виконання своїх обов'язків з виховання не­повнолітнього його батьки;

— чи не ведуть батьки антисоціальний спосіб життя;

— в яких стосунках перебуває неповнолітній зі своїми батьками;

— якою є психологічна обстановка в сім'ї;

— чи не застосовується в сім'ї насильство щодо неповнолітнього тощо;

по-друге:

— в якому закладі освіти навчається неповнолітній;

— чому саме в цьому закладі він навчається;

— яким чином характеризує класний керівник неповнолітнього;

— чи створено в закладі освіти умови для навчання, виховання та творчого розвитку особистості учнів тощо.

5. Обставини, які негативно впливали на Ного виховання. В спра­вах мають бути дані, чи притягувався неповнолітній до адміністра­тивної або кримінальної відповідальності. Якщо він відбував по­карання в установі виконання покарань, слід встановити, як його характеризує адміністрація, чи був він праце влаштований після по­вернення додому, а за повторного вчинення злочину — причини рецидиву.

До матеріалів справи додають характеристики з місця роботи та навчання, матеріали кримінальної міліції в справах неповнолітніх.

6. Наявність дорослих підмовників та інших осіб, які втягнули неповнолітнього в злочинну діяльність. Оскільки дії дорослих осіб, що втягують неповнолітніх у пияцтво, злочинну та іншу анти­громадську діяльність, становлять підвищену суспільну небезпеч­ність, Верховний Суд України вказав судам на їх обов'язок: усебічно з'ясовувати обставини, що негативно впливали на виховання не­повнолітнього, який вчинив злочин; виявляти дорослих осіб, котрі втягнули його в злочинну чи іншу антигромадську діяльність, притягувати останніх до передбаченої законом відповідальності (постанова Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2004 р. № 2 "Про застосування судами законодавства про відпові-

355

дальність за втягнений неповнолітніх у злочинну чи іншу анти­громадську діяльність").

У разі істотної неповноти досудового слідства, зокрема, якщо не з'ясовано дані про особу підсудного, умови його життя і ви­ховання, не виявлено дорослих співучасників і осіб, що втягли неповнолітнього у злочинну й іншу антигромадську діяльність, суд, за неможливості усунути неповноту досудового слідства в судовому засіданні, повинен повернути справу на додаткове розслідування.

Законом визначено, що для встановлення згаданих обставин слід допитати як свідків батьків неповнолітнього та інших осіб, які можуть надати необхідні відомості, витребувати необхідні документи і провести всі необхідні слідчі та судові дії (ч. 2 ст. 433 КПК).

II. Особливості провадження, пов'язані з участю у кримінальній справі захисника. Законом передбачено обов'язкову участь захис­ника в справах лро почини неповнолітніх (п. 1 ч. 1 ст. 45 КПК).

ПІ. Особливості провадження, пов'язані з участю у кримінальній справі осіб, які несуть відповідальність за виховання неповнолітнього або беруть участь у його вихованні. До таких осіб належать:

1. Батьки (інші законні представники) неповнолітнього (ст. 441 КПК). Обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначено ст. 150 Сімейного кодексу України, згідно з якою батьки зобов'язані:

• виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини;

• піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток;

• забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої осві­ти, готувати її до самостійного життя;

• поважати дитину. Згідно з цією ж статтею:

• передяння дитини на виховання Іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування шоло неї;

• заборонено будь-які види експлуатації батьками своєї дитини;

• заборонено фізичні покарання дитини батьками, а також засто­сування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

2. Представники служби у справах неповнолітніх та міліції у справах неповнолітніх беруть участь у судовому розгляді справи (ст. 442 КПК), а міліції — ще й у стадіях порушення криміналь­ної справи та досудового слідства (приймають, перевіряють і вирішують заяви про злочини та дізнання в разі порушення кримі­нальної справи, а також виконують доручення та вказівки слідчого у справі). Обов'язки служб у справах неповнолітніх встановлено ст. 4 Закону України від 21 квітня ІУ95 р. "Про органи і служби у

356

справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх , а кримінальної міліції у справах неповнолітніх — ст. 5 цього ж Закону.

3. Представники підприємств, установ і організацій беруть участь тільки в стадії судового розгляду (ст. 443 КПК). Цих осіб допуска­ють до участі в справі з метою отримати від них:

— пояснення щодо поведінки неповнолітнього, який навчається чи працює в певному колективі;

— показання як свідків (за наявності підстав до допиту їх у такій якості).

IV. Особливості застосування щодо неповнолітніх запобіжних та інших заходів процесуального примусу. Враховуючи специфіку справ про злочини неповнолітніх, законодавець встановив декілька додаткових правил, пов'язаних з особливостями застосування запо­біжних заходів то інших заходів примусу в таких справах.

1. Затримання та взяття під варту, як запобіжні заходи, може бути застосовано до неповнолітнього обвинуваченого лише у ви­няткових випадках за наявності підстав і в порядку, що встановле­но законом (статтями 106, 148, 150, 155 КПК). Те саме визначено у ч. 2 ст. 33 Закону України від 26 квітня 2001 р. "Про охорону дитин­ства". Про затримання дитини відповідні органи негайно повідомля­ють батьків чи осіб, які їх замінюють, а також органи прокуратури. Заборонено утримувати дитину в одному приміщенні з дорослими затриманими, арештованими чи засудженими особами.

2. Взяття під варту застосовують лише у разі, якщо дані про особу та тяжкість злочину свідчать, що застосування іншого запобіжного заходу не гарантуватиме, що неповнолітній не зробить спроб вчинити повторні злочини, не перешкоджатиме встановленню істини в справі, з 'явиться за викликом до органу розслідування або в суд.

У Конвенції про права дитини, ухваленій 44 сесією Генеральної Асамблеї ООН у 1989 р. і ратифікованій Верховною Радою України 27 лютого 1991 р. (далі — Конвенція), міститься гуманне положення щодо застосування до неповнолітнього міри запобіжного заходу. Відповідно до ст. 37 Конвенції "арешт, затримання чи тюремне ув'язнення дитини здійснюється згідно із законом та використову­ється лише як крайній захід і протягом якомога більш короткого відповідного періоду часу".

3. До неповнолітніх обвинувачених, крім загальних запобіжних заходів, передбачених ст. 149 КПК, застосовують такі спеціальні заходи, як передача їх під нагляд батьків, опікунів чи піклувальни­ків, а до неповнолітніх, які виховуються у дитячій установі, — під нагляд адміністрації цієї установи. Порядок застосування цих за-пибіжних заходів врегульовано ст. 436 КПК. Згідно з шєю статтею закону:

357

• батьки, опікуни, піклувальники або адміністрація дитячої установи в цих випадках дають письмове зобов'язання про забезпе­чення ними належної поведінки неповнолітнього та його явки до слідчого, прокурора і суду;

• зазначених осіб попереджають про характер обвинувачення, пред'явленого неповнолітньому, і про їх відповідальність в разі не­явки його до слідчого, прокурора або до суду;

• у разі порушення цього зобов'язання до батьків, опікунів і піклувальників може бути застосовано грошове стягнення в розмірі до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у порядку, передбаченому ст. 153 КПК (див. лекцію 6 "Запобіжні заходи").

У практиці діяльності органів дізнання, досудового слідства, про­куратури і суду спеціальні запобіжні заходи застосовують украй рідко.

4, До неповнолітнього заборонено застосовувати привід.

V. Особливі підстави припинення кримінально-процесуального про­вадження. Сутність цих підстав полягає у такому.

1. Кримінальну справу не може бути порушено, а порушена справа підлягає закриттю щодо особи, яка не досягла на час вчи­нення суспільне небезпечного діяння 11-річного віку (п. 5 ч. 1 ст. 6 КПК). Цю підставу може бути покладено в основу відповідного рішення в будь-якій стадії кримінального процесу (за винятком стадії виконання вироку) одним із органів, які мають право здійс­нювати провадження у кримінальних справах.

2. Справу може бути закрито у зв'язку із за стосу пан ням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру (п. З ч. 1 ст. 7-1, статті 7-3, 9 КПК). Підставило закриття справи викладено в кримінальному законі (ч. 1 ст. 97 КК):

- злочин має бути вчинено вперше;

- злочин має належати до категорії злочинів невеликої тяж­кості;

- виправлення неповнолітнього можливе без застосування по­карання.

Питання про закриття кримінальної справи за цими підставами вирішує виключно суд (суддя) тільки в судових стадіях процесу.

^ ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ І:

1. Провадження у кримінальних справах неповнолітніх здійсню­ється за загальними правилами, але з деякими особливостями.

2. Особливості провадження визначаються соціально-психоло­гічними характеристиками неповнолітніх.

3. Основною метою запровадження у кримінально-проце­суальний закон особливого порядку провадження в цих справах є ^, ,с^ І _ \___._ ... .. ...

Л.ІЛ, од 11,-и.гіня (Гп^анІ/вання) ре<ин.иші неповнолітніми їхніх прав

та законних інтересів. 358

^ 2. ОСОБЛИВОСТІ ДОСУДОВОГО ПРОВАДЖЕННЯ В СПРАВАХ ПРО ЗЛОЧИНИ НЕПОВНОЛІТНІХ

Досудове провадження складається з двох стадій, що мають свої особливості щодо неповнолітніх: порушення кримінальної справи і досудового слідства.

Особливості провадження в стадії порушення кримінальної справи,

1. Приймаючи від неповнолітнього заяву про вчинення злочину, слід пам'ятати, що кримінальна відповідальність за завідамо неправдиве повідомлення про вчинення злочину (ст. 383 КК) настає після досягнення особою 16років, У зв'язку з цим посадова особа відповідного компе­тентного органу не попереджає осіб, які не досягли вказаного віку, про таку відповідальність.

2. Закон не встановлює нижньої межі віку особи, яка звертається до органу дізнання, досудового слідства, прокуратури чи суду із за­явою про злочин. Однак якщо особисто самостійно звертається малолітня особа з заявою до відповідного органу, треба враховува­ти таку соціально-психологічну характеристику, як схильність до фантазій. Тому по можливості компетентній посадовій особі перед прийняттям заяви бажано залучити до участі у прийнятті заяви когось із дорослих членів сім'ї чи близьких родичів малолітнього. Якщо це неможливо зробити взагалі або можна тільки протягом тривалого часу, то заяву малолітньої особи слід прийняти і не­гайно зареєструвати.

3. Перевірку заяв про злочини (суспільне небезпечні діяння) неповнолітніх доручають співробітникам підрозділів кримінальної міліції у справах неповнолітніх або слідчим, які спеціалізуються на провадженні перевірки заяв про злочини неповнолітніх і роз­слідуванні таких злочинів.

4. Порядок відібрання пояснень від неповнолітніх (так само, як і від повнолітніх) осіб кримінальне-процесуальним законом не регла­ментовано. Тому слід застосовувати за аналогією нормативні положення, сформульовані в частинах 1 і 2 ст. 168 КПК "Допит неповнолітнього свідка". Про обов'язок говорити тільки правду в стадії порушення кримінальної справи неповнолітньому не роз'яс­нюють.

5. Якщо в результаті перевірки заяви чи повідомлення, що на­дійшли, не встановлено підстав для порушення кримінальної справи, однак матеріали перевірки містять дані про наявність у діянні особи адміністративного або дисциплінарного проступку чи іншого порушення громадського порядку, прокурор, мідний, орган дізнання, суддя вправі, відмовивши в порушенні кримінальної справи.

надіслати заячу або пившом/Іення ни /jisjaijtu иіулїиі е

нолітніх (ч. 2 ст. 99 КПК).

359

Особливості провадження в стадії досудового слідства.

Особливості провадження в ній стадії, залежно від того, на який обсяг діяльності еони поширюються, можна розподілити на дві групи: 1) загальні; 2) окремі.

До перших належать:

1. Провадження досудового слідства є обов'язковим у всіх справах про злочини і суспільне небезпечні діяння неповнолітніх, в тому числі й у справах про злочини приватного обвинувачення (ч. 1 ст. 27 КПК) та тих, провадження за якими здійснюється у прото­кольній формі (ст. 425 КПК).

2. Досудове слідство в кримінальних справах про злочини не­повнолітніх провадять слідчі органів внутрішніх справ (ч. 2 ст. 112 КПК).

3. Якшо неповнолітній брав участь у вчиненні злочину разом із дорослим, то слід розглянути можливість виокремлення справи про неповнолітнього в окреме провадження в стадії досудового слідства з додержанням вимог ст. 26 КПК (ст. 439 КПК).

Особливості, шо стосуються окремих процесуальних дій:

1. Пред'явлення обвинувачення неповнолітньому та його допит обов'язково провадять у присутності захисника.

2. При пред'явленні обвинувачення неповнолітньому та його допиті можуть бути присутні педагог або лікар, батьки чи інші за­конні представники неповнолітнього (ст. 438 КПК). Підставами участі цих осіб є:

• недосягнення неповнолітнім віку 16 років;

• визнання його згідно з висновком психологічної експертизи розумово відсталим.

Участь педагога, лікаря, батьків (інших законних представни­ків) у справі неповнолітнього не є обов'язковою. Вони беруть участь у справі:

— за розсудом слідчого чи прокурора;

~- за клопотанням захисника.

У практиці розслідування злочинів і суспільне небезпечних діянь, вчинених неповнолітніми, до участі в справі, як правило, залучають батьків або педагога,

Педагог — це обізнана особа, яка має вишу педагогічну освіту і працює викладачем (учителем) в закладі освіти (школі, ПТУ тощо). Педагога залучають до допиту неповнолітнього з метою встанов­лення з останнім психологічного контакту та отримання правди­вих свідчень. Не варто запрошувати як педагога для участі в допиті неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого його класного керівника. Останній несе дисциплінарну відповідальність за стан виховної роботи, яку він зобов'язаний проводити я дітьми. Тому існує велика ймовірність того, що, беручи участь у допиті неповнО-

360

літнього обвинуваченого, педагог заважатиме встановленню умов його виховання, що є обставиною, яка підлягає доказуванню (п. 4 ч. 1 ст. 433 КПК).

Лікаря для участі в пред'явленні обвинувачення неповнолітньому і його допиті запрошують у випадках, якщо особа має якісь психічні чи фізичні вади і через це виникає потреба у налагодженні такого спілкування слідчого з неповнолітнім обвинуваченим, за якого останній міг би повно реалізувати свої права і законні інтереси.

3. Неповнолітнього обвинуваченого викликають, як правило, через його батьків або інших законних представників (інший по­рядок виклику допускається лише у разі, якщо Ііе зумовлено об­ставинами справи). Неповнолітнього, який перебуває під вартою, викликають через адміністрацію місця досудового ув'язнення (ст. 437 КПК).

4. Доручення слідчого про провадження слідчих І оперативно-розшукових дій (ч. З ст. 114 КПК) виконують підрозділи кримі­нальної міліції у справах неповнолітніх. Даючи такі доручення, слідчий повинен враховувати їх компетенцію, визначену ст. 5 Закону України "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх":

— виявляти, припиняти та розкривати злочини, вчинені неповно­літніми, вживати з цією метою оперативно-роз щукових і профі­лактичних заходів, передбачених чинним законодавством;

— розглядати у межах своєї компетенції заяви і повідомлення про правопорушення, вчинені неповнолітніми;

— здійснювати досудову підготовку матеріалів про правопорушен­ня, вчинені неповнолітніми, провадити дізнання в межах, визна­чених кримінал ьно-процесуальним законодавством;

— виявляти причини та умови, що сприяють вчиненню право­порушень неповнолітніми, вживати в межах своєї компетенції заходів до їх усунення; брати участь у правовому вихованні неповно­літніх;

— розшукувати неповнолітніх, які залишили сім'ї, навчально-виховні заклади (бродяжать) та спеціальні установи для неповно­літніх;

-— виявляти дорослих осіб, які втягують неповнолітніх у злочинну діялбність, проституцію, пияцтво, наркоманію та жебрацтво;

— виявляти осіб, які займаються виготовленням та розповсюд­женням порнографічної продукції, видань, що пропагують на­сильство, жорстокість, сексуальну розпусту;

— вести облік неповнолітніх правопорушників, у тому числі звільнених із установ виконання покарань, з метою проведення профілактичної роботи, інформувати про них відповідні служби у ^правах
5883434672477596.html
5883512569754460.html
5883571184025785.html
5883690669806136.html
5883745582530944.html